Презентації та публікації

У Х столітті в Європі церква була в руках світської влади. Імператори та королі практично самі призначали римських пап. У католицькій церкві в середині Х століття виникає рух проти зловживань серед духовенства та за посилення влади римського папи. Ініціював цей рух монастир у Клюні, а Григорій VII (один з лідерів клюнійського руху) був обраний папою Римським.

Римський папа призначав вищий чин духовенства – кардиналів, і лише вони могли обрати Папу Римського без втручання світських феодалів та імператорів. Влада церковна проголошувалася вищою за світську, а папська влада – вищою від влади імператора чи короля. Церква мала право прощати любий гріх будь-кому, необхідно було лише придбати індульгенцію – грамоту про відпущення гріхів.

Було заборонено папі римському, кардиналам, єпископам, священникам, дияконам і ченцям брати шлюб, а єпископам – займати ще якусь світську посаду. 

Найвищої могутності папство досягло за часів Папи Римського Інокентія ІІІ.

У зміцненні організації католицької церкви важливу роль відігравало чернецтво. Бенедикт Нурсійський у VI ст. був засновником західного чернецтва. В 530 році було створено орден бенедиктинців, статут якого містив 3 обітниці: послух, стриманість і постійне проживання в монастирі. У 1098 р. створено орден цистерціанців, ченці якого існували тільки завдяки своїй праці і харчуванню рослинної їжі. Францисканський орден виник на початку 13 століття. Головними принципами ордену були аскетичний спосіб життя, бідність, смирення і послух. Члени домініканського ордену, що виник у 1216 рокі, приділяли велику увагу вивченню Святого Письма та просвітницькій діяльності.

В цей період широко поширення набуває поняття єресь та єретичний рух. Все, що заперечувало релігійні вчення та догми (основи) панівної на той час церкви називалося єрессю і жорстоко каралося.

В той же час вище духовенство порушувало найбільше вимоги релігійного життя, при цьому проживаючи в розкоші та багатстві. 

Єретичні рухи найбільшого розмаху набувають в другій половині ХІІ – ХІІІ століття. Південна Франція, в якій зародились єретичні вчення, стала центром єретичного руху. Альбігойці (катари) рахували, що боротьба йде у світі між добром і злом, і добро повинно перемогти в цій битві. Існуючу церкву разом з вищим духовенством і папою римським вони відносили до зла, заперечуючи проти вшанування хреста, ікон та мощей, а також боролися проти десятини та церковного землеволодіння.

Вальденси також відмовлялися від більшості християнських молитв та таїнств, культу святих та ікон, боролися проти сплати податків і десятини.

В цей час виникає Інквізиція – церковний суд у справах єретиків та такі явища як спалення єретиків на вогнищі (аутодафе).