Презентації та публікації

Кістки в хребетних тварин є складовою опорно-рухової системи та складаються з кісткової тканини. З них складається скелет, що містить значну кількість мінеральних речовин і характеризуються високою твердістю. 

Скелет людини є твердою структурою, служить для людського тіла опорою і утворюється сукупністю кісток. Скелет людини при народжені має близько 270 кісток, але з віком кількість кісток в скелеті зменшується і в дорослої людини складає 206 за рахунок зрощення деяких дрібних кісток. 

Кістки складаються з остеоцитів-клітин та міжклітинної речовини (кісткова тканина), яка містить багато глікопротеїдів, колагену і мінеральних компонентів, завдяки чому кістка і міцна, і гнучка одночасно. Поверхня кістки має різні нерівності (борозенки, поглиблення, горбки, ребра, гребені, кути  і т.д.), завдяки чому кістки кріпляться між собою або з м'язами. Також на кістці є так звані «живильні отвори», через які кровоносні судини і нерви входять в кістку.

Розвиток кістки відбувається з допомогою хряща та сполучної тканини.

Кістка витримує стискування (подібно до чавуну) 10 кг/мм² . А опір на розрив в 9 разів більший, ніж у свинцю. Для того щоб переламати ребро необхідно прикласти силу - 110 кг/см².

Кістка може реагувати на зміну навантаження зменшенням (наприклад, людина в космосі) або збільшенням (вантажники) міцності.

До складу кісток входять різні  речовини, як органічні, так і неорганічні. Кістки в старих людей тверді та крихкі тому, що чим організм молодший , тим більший вміст органічних речовин. Кістки молодих людей навпаки пружні і м'які. Вони беруть участь у обміні мінеральних речовин і є депо фосфору, кальцію тощо. Крім того, жива кістка має в собі вітаміни А, D, С та інші. Як складові скелету виконують рухову, захисну та опорну функції. Кістковий мозок приймає участь у кровотворенні.

Внутрішні кістково-мозкові порожнини і чарунки губчастої речовини містять м'яку та багату на клітини з кровоносними судинами масу - кістковий мозок.

В довжину ріст кістки відбувається основним чином у ще не окостенілих частинах (зокрема, у трубчастих кістах між епіфізами і діафізом), хоча деколи шляхом відкладення між існуючими  частками тканини нових («інтусусцепція»).